Тато меле каву, я малюю....
І втикаю у сутінкове небо...приходить ця пора - завжди стає легше на душі)
Забула сказати ДЯКУЮ всім, хто мене підтримав і підтримує) всім, хто вірить в мене і тим, хто не забуває про це нагадувати)
Я зафтикала...хоча інтернет жере так багато мого часу...чорт, я не заходжу на ті потрібні сторінки. Тільки зараз випадково дізналась, що ще 17 днів тому Натаха запостила у себе на стіні Леськин пост з моїм інтерв'ю. Те, що вони обидві написали над перепостами, просто розчулило мене.
Колись через десять років тиняння з Натахою, без якої я, здавалось, просо жити не могла, за її спокійністю та покєр-фейсним беземоційним бєзмолвієм я вперше дізналась, що насправді дуже потрібна їй...вона сказала мені це о 4 ранку після того, як ми злізли з балки Рибальського моста..(до речі...рівно 5 років тому )
Після того, як я почула ці слова, ніби очі відкрились. Вона озвучила те, що було у неї на душі всі десять років.
Я не заходила на сторінки видавництва старого лева, видавців, моєї сеструхи...а там ледве не щодня якісь світлини-посилання. Статті, штукенції.
Я не заходила на ДВАЧ, а там стільки цікавого про нашу команду прочитати можна *))))